Молода і одинока дівчина стояла на краю.

Дивилася вниз і представляла немов вона в раю.

Лиш глянув туди, закрутилась голова.

А голос в середині кричав що це диявольська змова.

Серце розривалося на сто кусків,

І мала вона друзів таких самих, як вона митців.

І сльози текли вниз, жаліючись від болю.

Підняв руки вгору,

Скрикнув лиш до Бога: я до тебе молю.

"Прошу пробач за гріх мій дуже грішний".

Були у мене друзі, які мене зрадили.

Батьки,що втратили віру в мене.

Та коханий якого не кохала.

Саме страшне-що я їм всім брехала.

Пробач мене, що не слухалася тебе,

Робила все, що вважала за потрібне.

Пробач, що душу віддаю та не тобі,

А дявулу проклятому.

Нема мені життя в цьому світі.

Лишилась я одна,така мені вже кара.

Зробивши крок, а потім ще один-

Я отримала свободу.

Завжди хотілось бути пташкою, щоб вільно літати.

Все ближче і ближче, я відчуваю ейфорію і екстаз.

І біль моя пропала нараз.

А каплі сліз печуть мені обличчя.

Та все ж той біль, що причинили мені,

Він гіркий та непрощенний.

Стоя на самому краю,

Ябачу очі тих нещасних та зрадливих.

Вони наче блазні, що підкорялися чужим бажанням,

Та не знали власних почутів та утіх.

Невже все так чудесно та огидно?

Невже вже дружби не існує?

Невже життя коротке не нікчемне?

Сказав так- і життя моя припинилась.

А я лечу в небеса,

Знову нажаль одна.

На похороні ніхто навіть не заплаче.

Ніхто навіть не згадає, а тільки запитає:

Чому вона зробила це, цікавилися всі...